Ти можеш, геть усе
Якщо ти точно знаєш що цього хочеш.
Це одна з тих історій, яку починаєш писати не одразу. Пишеш, видаляєш, знову щось пишеш і знову видаляєш… Потім відволікаєшся на запис якоїсь прес-конференції “Ілона Маска”, куриш, вмикаєш музику… і знову сидиш і тупиш в ще не замурзану граматичними помилками і безпомічною писаниною сторінку. Можливо, тому що вже не так гостро болить. Можливо, через почуття провини, що вже так не болить, як тоді. Та скоріше - просто захисна реакція психіки. Душа не хоче проживати спогади, від яких в горлі ком а в очах солона вода.
Розкажу далі про те, як ми познайомились, товаришували, боролись за шанс змінити життя в країні. І про те, чому я навчився в Динаміта, що мене зачепило і досі відгукується.
Усіх читачів закликаю вірити лише своєму власному досвіду. Менше слухайте домисли і уникайте їх плодити. Життя цінне, а розмови про життя згодом варті дріб’язку.
В дитинстві я приїздив на канікули в село Коськів до дідуся і бабусі. Там були друзі, пригоди і робота. В рейтингу захоплюючих знять топ-позиції займали випас товару (це коли корів на пасовисько ведуть) і рибалка. З Сергієм я подружився, бо ми обоє були трішки схиблені на рибалці. Рибалка в Сергія починалася не з копання черв’яків та наведення годинника на 4ту ранку. А з історій про рибалку. Я слухав його історії про місця яких ніхто крім нього не знає, вилови яким чомусь ніхто в селі не вірить, способи рибалити, про які раніше не чув. Слухав, як слухає малий рибак старшого і не знав чому вірити а чому - ні.
“Дєдушка, Сергій Оврашко каже за селом лящі на пів-кіло клюють. Бере так, так що другу вудку і брати не варто. І з відром нема чого йти - мішка тра брати. Можна я з ним піду?”.
Григорій Ніконович (мій дідусь) сміючись:
“Ну ідіть, а я бабу в магазин пошлю за олієм і мукою. От ти всьому віриш. ”
Мені було все-рівно, чи то правда чи фантація. Я був щасливий можливості потрапити до “вищої ліги”.
“Серйозна” рибалка, то як свято. Коли батько приїздив в Коськів, ми бували і на “прогоні” і на “плесах” і в “балганах”. Але батько приїздив рідше ніж хотілось “серйозної рибалки”. А з старшим Сергієм мене відпускали хоч на грицівщину.
Повертались ми якось з далекої вилазки. У відрі на дні лежали пара пліточок і карасиків. Люди питаю “Шо? Наловили, хлопці?” Я ніяковію... А Сергій розказує який класний кльов, які велетенські карасі водяться на (тепер нашому) секретному місці і яка вдала рибалка в нас була. Та ще й кожному зустрічному модифікує історію, видумує цікавіші від попередньої звороти. Думаю собі: то ж зараз дядько скаже - “покажіте-но”. а ми шо?...
“Та ми бабушці Гані лишили, а оце трошки взяли коту - Марія Григорівна просила”
Хтось подумає, що ця історія про обман чи бахвальство. А я вам точно скажу, що це про гумор і харизму людини, яка не любила нудитись. Про те, як творчий підхід до життєвих обставин, позитивне мислення, грайливе ставлення - просто таки клали на лопатки буденність і розчарування. Наше життя таке яким ми його робимо - тут і зараз.
До речі, ми частенько гарний улов приносили додому. Просто тут вже друга була радість - більш проста і очевидна. Ми с Сергієм шукали виключень з правил, нестандартних ідей і відкриттів. З правилами все вже було ясно і нічого там було вивчати.
Ми досі сміємося, коли згадуємо як Сергій запропонував на “гадзі” руками ловити рибу. Для довідки, якщо ви раптом не з Коськова: прямо в центрі села є таке зелене призелене болото де гусі пливають. І то майбуть таки ходять, бо води там гусці по коліна, а мулу - діду Півтораку по шию.
“Таке тільки Оврашко може видумати” - казив мій дід і реготав з бабусею разом.
Запевняю вас, то був добрий сміх. Дідусь і бабуся вчили Сергія казали, що дуже розумний, хоча і “на своєму умі”. В селі звісно, то не вважалося чеснотою (непослух), але дід поважав таких що читають, гарно вирішують задачі і не просто вчать а розуміють предмети.
Так от ми принесли ми відро відбірних карасів тоді. Сергій як завжди завжди лишив весь улов мені. Завжди любив більше дати ніж взяти. А може так за свою поведінку в школі вибачався :)
Забігаючи на перед, скажу за батьків Оврашків - Миколу і Світлану. В них та щедрість безмежна і привітність в сім’ї. І Ігор “Шпіц” такий. Неймовірні люди, я вам скажу. Хоча в Коськові це не рідкість - більшість, кого знаю, добрі, чуйні. Але от в Оврашків - то якось по-особливому виражено. Таке враження що працюють і стараються, що б мати можливість допомогти, поділитись, виручити.
Сергій вже був парубком. І видно йому не хотілося покидати “не серйозні” справи - як то ловіння риби на “гадзі”. Тим паче, що танці увечері, вечорниці вночі, а що робити вранці і вдень? А я ще і в клуб не ходив і любив на рибалці послухати, як Дінаміт розбігався по стілі, з вертухи заряджав Орлику, Орлик падав на ще там когось і в результаті всі лежали з одного удару. Які там Ван-дами? В мене такі картинки перед очима малювались… таке кіно! Ну і що ж кривити душею - приємно було знати, що мене ніхто не образить. Григорія Ніконовича боялись майже всі, а от “Майкла” - всі до одного. (тоді в ходу така “погрімуха” була - на честь Тайсона).
В житті треба уміти сказати “ні” сірим будням, мати мрію, іти до неї і не відволікатись на сумніви. Щедрість і не байдужість дають ресурс на те, що б думати як переможець, говорити і діяти як наче ти вже переміг. А на такім настрої - біда не біда.
А ще ми стали родичами - Сергій одружився на Лесі (моїй тітці по маминій лінії).
І вже в 2009 році коли я приїхав підкорювати столицю, мені подзвонив Сергій і запропонував допомогу. Приємно було чути коськовецький говір в Києві :) Я сказав, що в мене все добре. Хоча часи були так собі. (хто підкорював - той знає).
2014 рік, я дізнаюсь по коськовецьму радіві, що Сергій лежить в госпіталі з тяжким пораненням. Телефон був - набрав, розпитав коли можна прийти і чи треба щось. Приїхав.
І ви думаєте в мене зараз перед очима образ поламаної буквально навпіл людини яка не може ходити? Зуськи!) Повна палата відвідувачів, Сергій розказує історії, дає вказівки волонтерам, вирішує бізнесові питання ну і ставить на місце персонал лікарні.
Прогнози що до його одужання були - не важні. Лікарі вангували візок, як оптимістичний сценарій.
І що б не казали, за Динаміта, що він десь і перебільшити вміє і прикрасити, але факт - за 3 тижні я вже мав з ним зустріч на Оболоні куди він дістався на власному авто.
Воювати зараз не можу. Піду в депутати по нашому округу. Ти в команді?
Так. Я правда вже забув більшість з того чому мене в універі вчили. Але я - в команді
Поїхали в Коськів. Завтра багато роботи
Так почалися наші вибори до ВРУ. ВРУ яку ми хотіли змінити бодай залишивши там менше місця крадіям і зрадникам. То таки вже було б пів-справи, я вам скажу. Скільки людей підтримали нас… Мені досі то на голову налазить складно. Я розумію що люди були потомлені тими пустозвонами і політиканами. А ми тут з харизматичний героєм АТО і командою з вогнем в очах. 15-ти хвилин бесіди з Динамітом було достатньо що б завербувати любого хто ще не взяв гроші від провладного кандидата. Хочі і такі нам допомагали - буває і в таких совість. Нам допомагали навіть вчорашні вороги. Назрівала можливість нового консенсусу і співпраці.
Сергій любив задавати мені провокаційні запитання.
Ти, Тарас, як думаєш - виграємо?
Хех… Я знав що за логікою речей - ні. Ми отримали посвідчення кандидата рівно за 1,5 місяці. Грошей в нас було на пальне для авто, а годувала команду Світлана Дмитрівна. Але я і бачив неймовірну динаміку - залучались впливові і знаючі люди. Приходили до нас в штаб і самі пропонували підтримку. Варто було десь зупинитись в Шепетівці як за пів години наш “айдаро-мобіль” був набитий усіляким добром і пожертвами від людей. Добро відправлялось звісно на Щастя, бо нам стільки не треба було.
Я сказав Сергію:
Найкраща політ-технологія в нашому випадку це - ти і твоя харизма. Треба більше зустрічатись з виборцями. Без написаних промов, без розмов про програму. Матимемо 10% сьогодні - за нас одноголосно проголосують завтра. Просто одні вірять і бачать перспективу а іншим треба доказати справами свою гідність.
Так ми і робили - слухали людей, говорили за їх проблеми, на ходу шукали можливі рішення.
Без грошей на гречку, без досвіду виборчих перегонів. На вірі в нашого лідера і в одне одного, ми достойно програли ті вибори. Але заклали фундамент для подальшої роботи. Відкрили стільки можливостей для покращення життя в регіоні, що просто - берись і роби. Ми всі були, як наш лідер - не байдужими ні до чийого горя та не допускаючи думки, що щось може спинити нас. Ми знали що якщо це не робити весело - це прийдеться робити зі сльозами на очах. Ми обирали перше.
Після похорон побратима “Скорпіона” Дмитра Жовтого нас всіх, і Динаміта по-особливому, накрило горе. Якщо поразку на виборах ми пережили як ті рибалки - оптимістично і з наміром продовжувати боротьбу, то втрата друга вдарила сильно. Безповоротні втрати. В них не знайти хорошого боку, скільки не шукай.
Для мене це було вперше - ховати ще вчора живого, кмітливого, якось по-доброму жуковатого “Скорпа”. Для Сергія то стало вже якоюсь енною краплею. Я вперше від фаната стволів, знавця воєнної справи, затятого бійця і дійсно за покликанням воїна чув думки про те, що війна вже огидла.. так далі не можна. Сергій ділився планами. Завершувати справи пов’язані з армією і продовжувати нашу справу на цивільному фронті, більше бути з сім’єю.
Близько місяця по тому я хоронив людину, яка бачила найкраще в мені, вселяла віру в свої сили і в доброту лютей. Людина яка показала як в слабкості можна віднайти вагони великої сили.
Так я навчився втрачати.
“Подобається нам це чи ні, смерть залишається фактом нашого існування, і немає ніякого сенсу це заперечувати. Скасувати смерть неможливо. ”
Далай Лама
Коментарі